Як така професія перукаря виникла у вісімнадцятому столітті. А до цього моменту майстерністю стрижки та укладання зачіски володіло досить обмежене коло людей. Ці люди були самоучками або учнями досвідчених майстрів, і їх цінували надзвичайно високо.

Перукарською справою займалися і кауфери. Кауферами називали мандрівних цирульників, які пропонували свої послуги за досить низькою ціною. До речі, послуги кауферів були затребувані до кінця дев’ятнадцятого століття.  

Батьківщиною професії перукаря вважається Франція, а її батьком перукар Легро.

Легро вважався загальновизнаним майстром і служив особистим перукарем короля Людовика XV. Він зумів вивести професію перукаря на новий рівень і в 1757 році заснував академію перукарського мистецтва. Її випускники заслужено вважалися найкращими майстрами.

Престиж професії перукаря мав свої злети й падіння. Так, після деякого занепаду престиж перукарського ремесла зріс із відкриттям школи в Чикаго (1893 рік). Вступити до цієї школи міг кожен, хто хотів стати перукарем. Тут навчали стригти, фарбувати й голити. Крім того, після закінчення школи видавався диплом про вищу освіту, що було вперше і суттєво додало престижу професії перукаря. Філії школи незабаром відкрилися у великих містах Сполучених Штатів. Початок XX століття суттєво розширив горизонти перукарського мистецтва. У перукарській індустрії з’явилися шампуні, бальзами, маски та багато інших засобів для догляду за волоссям і шкірою голови. Крокуючи в ногу з часом, випускники школи перукарів уміють не лише стригти й фарбувати, а й доглядати за волоссям відповідно до останніх досягнень косметичної промисловості.
 Професія перукаря постійно розвивається, адже перукар має бути в курсі модних тенденцій, знати нові технології в стрижках і укладанні зачісок, стежити за новинками з догляду за волоссям.